Вечір пам’яті Григорія Кочура в Ірпені

1 год ago Андрей 0

gk

Сьогодні в  Ірпені,  в історико-краєзнавчому музеї,  відбувся вечір пам’яті Григорія Порфирофича Кочура,  видатного перекладача, поета, літературознавця та громадського діяча, який довгий час жив і творив у нашому місті.

Саме  17 листопада 1908 року,  в селі Фесківці, нині Менського району на Чернігівщині  народився Григорій Кочур.

З 1928 по 1932 роки  по закінченні Менської семирічки Григорій Кочур навчається в КІНО — Київському інституту народної освіти, як тоді називали Університет Святого Володимира.  Його вчителем був Микола Зеров.  У КІНО Григорій Порфирович зустрів майбутню дружину —  Ірину Воронович, яка  вчилася на російській філології.  Сам же Григорій Кочур Кочур увійшов у коло блискучих перекладачів,  серед яких були —  Михайло Драй-Хмара, Микола Бажан, Валер’ян Підмогильний.  Після університету у період з 1932 по 1934 роки вони обоє вчителювали спочатку в Тирасполі, а потім у Вінницькому педінституті.  У 1933 році  у  них народився син Андрій.

У 1943 році Григорія Кочура, як «пособника окупантів та українського буржуазного націоналіста», разом з дружиною, безпідставно зарештували і засудили на 10 років до каторжних робіт на шахтах системи Гулаг у місті Інта (Комі АРСР) та ще  і ще по п’ять в ущемленні в правах. Але Григорій Кочур не припиняв своєї творчої діяльності і в засланні, де посів провідне місце в інтернаціональному гуртку інтелігенції. Він перекладав, писав вірші, вивчав із допомогою в’язнів нові мови, зокрема, естонську, латвійську, вірменську, грузинську, долучав до цього і  друзів. Активне духовне життя допомагало протистояти реаліям каторги, де він був шахтарем, далі нормувальником на шахті.

Після звільнення  з таборів у 1953 році і  реабілітації 1962 року,  Кочур повертається в Україну, а саме в Ірпінь, де його найближчий соратник Максим Рильський  позичив йому 80 тисяч дореформених рублів, за які він купив будинок.

Цей дім на вулиці Бажана, називали Ірпінським університетом,  де збиралася опозиційно налаштована творча інтелігенція. В оселі Кочурів збирався цвіт шістдесятницької інтелігенції.  Після першої хвилі арештів серед української інтелігенції в 1965 Кочур в числі 139 авторів підписав  лист-протест 139  на захист своїх друзів і близьких знайомих. Григорій Кочур був неформальним лідером українського перекладацького цеху і  ключовою фігурою національно-культурного відродження в Україні в 60-і роки.

За табірною звичкою писав «на коліні», а не за столом, який був  завжди заваленим новими книжками.  Уважав: перекладач мусить знати не лише мову «чужого» автора, а й усе про культуру його народу.

Усі ці роки Кочур багато і плідно працює, виховуючи нове покоління перекладачів. Кочур згуртував навколо себе цілу школу перекладу серед яких були  Микола Лукаш, Василь Стус, Анатоль Перепадя, Михайлина Коцюбинська та десятки інших представників творчої інтелігенції.  У глухі часи після хрущовської відлиги, можливо, тільки перекладацька школа Кочура тримала нашу літературу на гідному рівні.

Він  жартував: лише перші п’ять-шість мов даються важко, далі — легше.  Його збірка «Друге відлуння» (Шевченківська премія 1995 року, посмертно) — переклади декілька сот  авторів і більше 30 мов  і 33 літератур.  А в часі це — 26 століть, починаючи від Архілога, стародавньої грецької поезії. У світовій практиці подібного немає, щоб лише з оригіналу і  без підрядника.

У 70-х Кочур став усе частіше потрапляти до списків тих, кого «розбирали» на різних зборах, попав до «чорних списків», зокрема, за те, що зустрічався з українськими літераторами з-за кордону.

За другої хвилі репресій серед української інтелігенції в 1972 році Кочур був виключений зі Спілки письменників України  (СПУ) і попри тиск, не дав потрібних КДБ показів проти   Сверестюка Євгена і був  позбавлений можливості публікуватися.

І лише  у 1988 році,  Кочур відновлений в СПУ.  В 1989  році видана невелика збірка його віршів «Інтинський зошит», його табірна поезія з царства «дротяного дракона».  У 1991 р. виданий том вибраних перекладів «Друге відлуння».

Як твердить критик і теоретик перекладів М. Новикова, збірка перекладів Кочура — це «одночасно факт української культури, документ нашого часу і „багатоголосий монолог“ самого Кочура».

Кочур — лауреат премії ім. М. Рильського за переклади і  Державної премії імені Тараса Шевченка за книгу «Друге відлуння».

Тільки у 82-річному віці дістав можливість прийняти зарубіжні запрошення і виступити з доповідями на наукових конференціях у США у 1991 році та у Польщі і Чехії  у 1992 році.

Кочур був дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка, нагороджений медаллю НТШ ім. М. Грушевського.

Помер  Григорій Кочур 15 грудня 1994 року у місті Ірпені.

Дякуючи старанням сина та невістки Григорія Кочура — Андрія та Марії — у будинку перекладача в Ірпені є приватний дім-музей.

 

dsc08948

 

dsc08945

 

dsc08930

dsc08923